штрих-код:
На перший погляд зовнішній вигляд штрих-коду мало про що може сказати покупцеві. Однак обізнана людина з нього дізнається багато цікавого. Тож придивляємося уважніше: за європейським стандартом, із 13 нанесених цифр перші дві-три позначають країну; наступні чотири — код підприємства; в решті п’яти цифрах зашифровані споживчі властивості (перша — найменування товару, друга — споживчі якості, третя — маса, четверта — склад, п’ята — колір). Як бачимо, кожна цифра сповнена інформації.
Остання — контрольна. Вона слугує для визначення справжності коду, і якщо виконати нескладні арифметичні дії з цифрами, є шанс переконатися, чи не банальна підробка перед вами.
Як уже згадувалось, перші три з тринадцяти цифр вказують на країну-виробника. Ось виробники, які найчастіше зустрічаються на українському ринку: США, Канада — 00, 01, 03, 04, 06; Франція — 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37; Німеччина — 40, 41, 42, 43; Великобританія (і Північна Ірландія) — 50; Японія — 49; Бельгія (і Люксембург) — 54; Норвегія — 70; Данія — 57; Фінляндія — 64; Португалія — ​​56; Швеція — 73; Швейцарія — 76; Італія — ​​80, 81, 82, 83; Ізраїль — 72; Голландія — 87; Австрія — 90, 91; Австралія — ​​93; Туреччина — 86; ПАР — 60, 61; Ісландія — 84; Китай — 690; Росія — 460.

Одержати інформацію про приналежність штрих-кодів можна і через Інтернет. Для цього у 1999 році була створена єдина інформаційна система глобального реєстру GEPIR. Все, що потрібно, це зайти на головну сторінку GEPIR і ввести код. Утім, якщо його немає у цьому реєстрі, це ще не значить, що товар підроблений. Можливо, компанія не захотіла надавати свої дані для реєстру, адже у багатьох країнах законодавчо дозволено не розкривати виробничу інформацію.