Як приготувати березовий сік?

Березовий сік.

«Порядок заготівлі другорядних лісових і здійснення побічних лісових користувань у лісах України», затвердженими Кабінетом міністрів України 23.04.1996 р.,добування березового соку здійснюють способом висвердлювання отворів діаметром не більш як 15 мм, завглибшки

50 мм (без урахування товщини кори).Отвори на стовбурах можна робити не

вище 20-25 см з невеликим нахилом до землі. На деревах діаметром 20-24см висвердлюють один канал, 28-32 см– два, 36 см і більше – три канали.

У висвердлений канал щільно вставляють дерев’яну трубочку. На її кінець

натягують гумовий шланг, який опускають у сокоприймач (скляну банку,

бочку, каністру тощо). Це запобігає потраплянню в сік кори, комах, листя

та інших домішок.Правилами передбачено отримувати сік із дерев діаметром не менш як 20см, орієнтовний вік яких – 40-50 років.

Молоді дерева дають соку менше, до того ж він малоцукристий. Юні ж бе-

різки взагалі не можна свердлити -неминуче загинуть!

Можна з'єднати кілька шлангів від багатьох дерев – утвориться ціла со-

копровідна система. Так збирати сировину набагато легше.

З одного дерева діаметром 24 см отримують 55 л соку, 32 см – 170 л,

52 см – навіть 360 л! Хоча окремі дерева-рекордсмени можуть дати і 600-

800 л за сезон.Тривалість сокоруху – до 30 діб.

Найцукристіший сік отримують на 2-3-й тиждень. Що товще дерево, то більша цукристість: діаметром 20-24 см – 1,05 відсотка, 40-42 см – 1,15 відсотка.

Після закінчення періоду соковитікання канали в жодному разі не можна

забивати дерев’яними кілками! Бо «рани» дерева, як доведено численними

дослідами, загниють, затим гниль пошириться на весь стовбур. Отвори ре-

тельно очистіть, замажте садовим варом, віконною замазкою, живичною

пастою або сумішшю глини і вапна.Наші предки дбали про дерева, тому

різали не стовбури, а гілочки беріз діаметром до 2 см. До кінців прив'язу-

вали посуд (глиняний, дерев'яний тощо).

Сік із різаних гілочок солодший, ніж зі стовбура.

Березовий сік можна отримати і з пеньків дерев, зрубаних напередодні

соковиділення (січень – березень). Вони повинні мати незначний нахил до

землі. Із пеньків діаметром 30 см у середньому збирають 140 л соку, діа-

метром 50 см – 450 л.

Березово-яблочний оцет:

Для його виготовлення використовують свіжий або консервований сік і тільки свіжі яблука, айву чи виноград. Груші значно рідше, бо вийде продукт із нижчими лікувальними властивостями. Сік попередньо фільтрують крізь 2-3 шари марлі або фланелевий мішечок.Яблука ретельно миють у проточній

воді, натирають на тертушці (або подрібнюють на кухонному комбайні).

Масу поміщують у скляний чи емальований посуд або ж у дерев’яну діжку.

Для 10 л готового продукту потрібно 7-8 кг подрібнених яблук, 6,3 л березо-

вого соку, 2 кг цукру або 3 кг меду.Щоб забезпечити інтенсивність процесу

бродіння, додають 200 г пекарських дріжджів і 400 г добре висушеного жит-

нього хліба. Усе ретельно перемішують до повного розчинення цукру.

Потім ємність ставлять у темне приміщення з температурою повітря 20-35 С.

Оцтово-кислому бродінню сприятимуть постійна температура і якомога більша площа контакту суміші, що бродить, із повітрям. Не рекомендується використовувати яблучний сік без мезги, бо оцет тоді буде значно бідніший на мікро- та макроелементи, ароматичні речовини.

На 2-3-й день бродіння мезга спливає.Щоб запобігти витіканню соку у процесі бродіння, ємність слід наповнювати лише на дві третини. Протягом 9-10 днів дерев’яною або нержавіючою чистою ложкою суміш 3-5 разів на добу перемішують. На 9-10-й день сік проціджують і одразу ж фільтрують. Мезгу старанно віджимають крізь 2 шари марлі або фланель. Потім на кожен літр соку, що став грати, додають 1 кг цукру, 1,5 кг меду.

Ємність накривають одним шаром марлі, зав’язують і зберігають у теплому темному місці за температури повітря 20-35 О С. Бродіння завершиться після повного посвітління. Оцет буде готовий через 45-70 днів. Знімають його з осаду з допомогою шланга, фільтрують крізь 3-4 шари марлі чи фланелі. Зливають в одну ємність і дають відстоятись 10-15 діб, потім проціджують. Прояснений оцет розфасовують у пляшки чи банки, закорковують. Зберігають у темному холодному місці. Часом під час зберігання з'являється медузоподібний жировий грибок. Він не псує ні смакових, ні харчових властивостей продукту і його легко видалити зціджуванням.

Народна медицина рекомендує березово-яблучним оцтом лікувати ангіну,

отруєння. По дві чайні ложки на склянку води приймають при гіпертонії, захворюванні нирок та жовчного міхура, хронічній утомі та безсонні (на кавову чашечку меду – 3 чайні ложки оцту, споживають по 2 чайні ложечки). Стригучий чи оперізувальний лишаї лікують прикладанням до рани 4-5 разів на добу примочок із нерозчиненого оцту. Опіки

фізичного та хімічного походження обробляють нерозчиненим оцтом, який

знімає біль і сприяє загоюванню.Він також допомагає зменшенню кіль-

кості жиру в організмі людини. Для цього 1,5-2 роки тричі на день пити по

2 чайні ложки оцту на склянку води.

 Квас на хлібних сухарях:

У 10 л соку додають 300 г цукру та 400 г хлібних сухарів із житнього чи

пшеничного борошна (з останнього квас виходить гіршої якості). Сухарі в марлевому мішечку опускають у рідину, ємність ставлять у холодне приміщення. Через15-20 днів квас готовий до вживання.Колір та смак поліпшать сушені вишні або інша сушня темного забарвлення(0,3-0,5 кг), також цукор або мед.

Для запобігання потрапляння сторонніхпредметів, пилу, комах і т. ін. сік посипають чистим вівсом. Пророслий овес утворює міцне покривало у вигляді дернини. Крім того, він надає квасу приємного присмаку.

 При зниженому імунететі:

Корінь селери (150 г), корінь петрушки (100 г), моркву (200 г) миють, чистять,натирають на тертушці, вичавлюють сік крізь подвійний шар марлі. Беруть 75 мл соку моркви, 40 мл соку селери, 30 мл соку петрушки, перемішують, додають 100 мл березового соку. Отриману суміш

ділять на 3-4 порції і приймають при авітамінозі, недокрів'ї, зниженому імунітет.